Позакласна робота: «Тарасе, Україна дякує тобі, що жив ти на її землі!»

Літературно-музична композиція

«Тарасе, Україна дякує тобі, що жив ти на її землі!»

                Відеосюжет «Т.Шевченко. Великі українці». Читає Б.Ступка

Ведучий 1. Плине час, як стрімкі води сивого  Дніпра-Славути. Минають роки, десятиліття… Але ніколи не минеться народ і його невгасима любов до всього найкращого, що квітчає рід людський і землю рідну. Ніколи не погасне в серцях глибока шана до яскравого сузір’я полум’яних борців за народне щастя, до геніїв, що віддали свій талант рідній Батьківщині. Серед них Тарас Григорович Шевченко.

Ведучий 2. Тарасе, поглянь на свою Україну, вона – в цьому залі. Ми раді бачити вас у нашій світлиці. Разом з вами ми поринемо у спогади про дитячі та юнацькі роки славного Кобзаря, прислухаймося до Шевченківської думки, слова, вклонімося світлій пам’яті поета. 

Провіснику волі, великий титане,

Справдились думи пророчі твої!

Прийми ж ти данину любові і шани

Від українців – нащадків твоїх.

                          Звучить тихо пісня «Думи мої, думи»

Ведучий 1. 9 березня 1814року в с.Моринці на Київщині в сім̓ ї селянина-кріпака народився Тарас Шевченко. Життя його від народження було сповнене то горя, то драми, то поезії. Життєву біду він знав не з чуток: злидні переслідували його і усе, що було йому близьке. Але незважаючи на це, хлоп’я зростало розумним і допитливим. І золотим сонячним промінчиком в дитинстві Тараса була віра, щира дружба його з сусідською дівчинкою Оксанкою Коваленко.

                           Літературна композиція за твором С. Черкасенка

                                         « Як Тарас ходив до залізних стовпів»

Ведучий 2. Восьмилітнього хлопчика Тараса батьки віддали в науку до дяка. За найменшу провину карав він своїх учнів різками.

Та недовго тривала Тарасова наука. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати. Невдовзі після смерті матері в 1825 році помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Учень.                   Там матір добрую мою,

                                Ще молодою у могилу

                                Нужда та праця положила.

                                Там батько, плачучи з дітьми

                                (А ми малі були і голі),

                                Не витерпів лихої долі,

                                Умер на панщині!.. А ми

                                Розлізлися межи людьми,

                                Мов мишенята. Я до школи –

                                Носити воду школярам…

Ведучий 1. Тарас носить воду до школи, а потім пасе громадську череду. Через 20 років він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

                               Виразне читання вірша «Мені тринадцятий минало».

Ведучий 2. Тарас наймитує, а випадає вільна хвилина – читає і малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати не покидає хлопця. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Ведучий 1.     Хоче малювати, прагне він до знань,

                        Та за це багато зазнає знущань.

                        Нишком він малює статуї в саду,

                        Вночі пише вірші про людську біду.

Ведучий 2. Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком, байкарем Гребінкою, художниками Брюловим, Венеціановим, поетом Жуковським круто змінила долю Шевченка.

Вони побачили великі здібності юнака і викупили його з неволі.

Ведучий 1. Тепер просто неможливо уявити, щоб сталося з Тарасом, з його геніальним поетичним талантом, художнім хистом, якби не було у його житті 22 квітня 1838 року. Цей щасливий день – день викупу його з кріпацтва.

Ведучий 2. «Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь – велике щастя бути вольним чоловіком, робити, що хочеш, ніхто тебе не спинить» ,- говорив Шевченко. З радістю і сумлінням навчається він у Петербурзі в Академії мистецтв, успішно її закінчує, стає вільним і вже популярним художником у самому Петербурзі.

Ведучий 1. Усі, хто знав поета, говорили, що він був людиною доброю,ввічливою, нікого першим не ображав. Але його ненавиділи багатії і часто намагалися принизити, натякаючи на його кріпацьке походження. Тоді Тарас боронив свою гідність гумором.

Ведучий 2. Мудрий народ відзначив і цю рису характеру Т.Г.Шевченка. Так з’явилась величезна кількість легенд, розповідей. Ось кілька з них.

·        Якось Т.Шевченко йшов по вечірній вулиці Петербурга. Він так задумався, що не помітив, як зіткнувся з самим губернатором. Тарас приязно посміхнувся  і сказав: « Вибачте, я ненароком». Але губернатор призирливо глянув на Шевченка і сказав: «Свиня!». «Дуже приємно. А я – Шевченко», - відповів поет і пішов далі.

·        Один вельможний пан замовив Шевченкові свій портрет. Коли портрет був готовий і Тарас назвав ціну(зовсім невисоку), жадібний пан сказав: «Я не осел, щоб платити такі гроші за цей портрет». Тоді Шевченко швидко домалював ослячі вуха і сказав: «Тепер все в порядку!»

Ведучий 1. Але прокидається талант поетичний, який позбавить Шевченка волі. Художник Іван Сошенко обурювався, коли Тарас замість того, щоб малювати, нишком мережив папір словами…Але як він міг опиратися слову, яке ставало для нього «раєм». Поет своїм словом навчав, виховував, запалював вогнем духовності. Його «Тополя», «Причинна», «Катерина», «Наймичка» ставали першими усними читанками для народу.

                                                Інсценівка уривку з твору «Наймичка»

Ведучий 2. Пише Шевченко і крамольні вірші, у яких викриває гнобительську політику царизму та закликає до боротьби за волю:

…Схаменіться, будьте людьми,

Бо лихо вам буде,

Розкуються незабаром

Заковані люди,

Настане суд…

Ведучий 1. Не довели до добра такі вірші поета. Таки віддали Тараса в солдати, але він продовжував служити своїй музі, своїй поезії. Навіть сидячи в похмурому петербурзькому казематі за свою бунтарську поезію чи перебуваючи у далекому казахському краї, на засланні, він міг, заплющивши очі, уявити квітучий вишневий садок біля чепурної біленької хатини в українському селі, червону калину над водою, вечірню зорю. Про це він і складав поезії, якими захоплюються вже не одне покоління людей.

Учні читають поезії «Садок вишневий коло хати», «За сонцем хмаронька пливе», « Зоре моя вечірняя», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думка».

                                             Виконання пісні  « Зоре моя вечірняя»

Ведучий 2. Співець-патріот Шевченко і в засланні мріє повернутися на Україну, подивитися на зелені ліси, луги, вилити там своє горе.

Сценка.

Стіл. На ньому свічка. Шевченко-солдат сидить, похилившись. Починає щось писати,промовляючи:

Лічу в неволі дні і ночі,

І лік забуваю.

О Господи,як то тяжко

Тії дні минають.

А літа пливуть за ними,

Пливуть собі стиха.

Забирають за собою

І добре, і лихо.

Холоне серце, як згадаю,

Що не в Украйні поховають,

Що не в Украйні буду жить,

Людей і Господа любить.

Для кого я пишу? Для чого?

За що Україну люблю?

Чи варта вона вогня святого?

А все-таки люблю її

Мою Україну широку.

Ведучий 1. Та не судилося Тарасові бачити свій край вільним. 10 березня 1861року  перестало битися горде і сміливе серце Кобзаря. Трапилося те, чого боявся поет. Чужа земля Петербурга прийняла його тіло. Однак, будучи ще в 1845р. в Україні, молодий Шевченко написав «Заповіт», який і в наші дні звучить різними мовами народів світу.

                               Презентація «Заповіт»Т.Шевченка;

 учні читають «Заповіт» українською, російською і англійською мовами

Ведучий 2.  Друзі виконали заповіт поета. На 40-й день після його смерті вони знову зібралися на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Було вирішено переправити труну з тілом до України.             

Ведучий 1. За старим козацьким звичаєм, труна його була покрита червоною китайкою. Похоронна процесія проходила через Батурин, Дон, Шаповалівку, Ніжин, Козелець і далі на Київ.

Ведучий 2. У Києві в церкві Різдва на Подолі домовину зтілом Шевченка благословив Чернігівський архієрей, відомий письменник Філарет Гумілевський. 20 травня пароплав з домовиною Шевченка вирушив до Канева.

Ведучий 1. 22 травня 1861р. Цей день зібрав квіти з усієї України, скропив їх сльозами на Чернечій горі у Каневі, куди прибув на вічний спочинок за його заповітом полум’яний патріот України, Великий Кобзар – Тарас Григорович Шевченко.

1.                   Не вмре повік святе твоє ім’я!

                      Йому, як сонцю, вічно пломеніти!

                      І буде пісня зроджена твоя,

                      Мов океан розбурханий, гриміти.

 2.                  Живи, поете, в бронзі і граніті,

                      Живи, поете, в пам’яті людській,

                      Живи в піснях, живи у «Заповіті»,

                      У слові праведнім, у славі віковій!

 3.                  Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

                      І голос твій нам душі окриля.

                      Встає в новій красі, забувши лихоліття,

                      Твоя, Тарасе, звільнена земля.

4                    У росяні вінки заплетені суцвіття

                      До ніг тобі, титане, кладемо.

                      Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

                      Тебе своїм сучасником звемо.